Найджел дивився в ілюмінатор на станції, що всіювали Орбітальний рубіж. Сонце висвітило його лиху посмішку, схожу на вовчий оскал, і відблиск заграв на золотому зубі. Захопливі вигуки інших в'язнів на космічному кораблі змусили хлопця глянути на голограму бою між найвідомішими бойовими машинами — Мисливцями Ursus і Fenris — на зруйнованій Землі.
«Уже скоро, — сказав він, стоячи у світлі голограми. — Такого бійця, як я, вони ще не бачили».
Але раптом охоронець вимкнув зображення, чим повернув Найджела з його мрій. «Експеримент Syndicate із Мисливцями відкладено. Вас усіх, тварюк, повезуть в інше місце».
Корабель повернув у бік блакитного астероїда, що використовувався для промислових потреб.
«Брехуни!» Найджел стиснув кулак.
Схожий на змію чоловік ринув до нього й промовив: «Їм потрібні лише розумники на роль Мисливців, а ти, схоже, зовсім не такий. Тож годі сподіватися покинути це пекло».
Найджел хотів рвонути вперед, але його спинила Джинкс — старша за них жінка. «Задарма буцатися не варто, хлопче».
Корабель повільно спускався до величезної фабрики з переробки Старфолу. Скоро це місце стане їхнім домом і цілим світом. Інакшого вони не знатимуть. «Виродки! Вони ж обіцяли, що дадуть мені шанс», — сказав Найджел.
Щойно корабель сів, наручники в'язнів автоматично розблокувалися. Джинкс розминала руки, а хлопець роззирнувся й застібнув свій помаранчевий скафандр, щоб не дати просочитися смертельно небезпечному Старфолу. Озброєнні охоронці супроводжували в'язнів, але Джинкс щось не квапилася виходити.
«Тримайся, Джинкс. Як ти й казала, просто треба добре працювати, і нас помітять», — підтримав її Найджел.
«І не мрій, що вийдеш звідси, бичача твоя голова», — втрутившись, сказав зміюк. «Нам усім кінець».
Під пекучим сонцем дні зливалися в місяці, а ті перетоплювалися в роки важкої праці з видобутку й перевезення тон Старфолу. Одного дня, коли Найджел віз каністру до вантажного відсіку, то побачив три постаті, сховані в тіні. Він вивантажив свою ношу й натиснув на лічильник, який показав його результат — найкращий серед усіх. Найджел глузливо засміявся до Джинкс.
«Терпець гартує, хлопче», — відповіла вона.
Найджел помітив, що її обличчя навіть більше осунулося — вона старіла занадто швидко. «Назад до роботи, Джинкс, а то нас помітять...»
Зміюк рушив уперед. «Нас помітять, лише коли стара шкапа ноги протягне. Але й від тих, хто гне спину, щоб зробити все правильно, теж ніякої користі немає».
«Його правда», — сказала Джинкс, спинивши Найджела. «Ця справа лише для молодих...»
«Ні! Ти нам ще потрібна, — перебив її Найджел. — Хто, як не ти, вкаже мені правильний шлях, га?»
«Тобі вона здалася, бо без неї ти ніхто, молодчику, — ужалив зміюк. — Уже б валявся напівмертвий, якби вона тебе всьому не навчила. Побачимо, яку пісню ти заспіваєш, коли її не стане!»
Зміюк рвонув до Найджела з молотком, але той устиг ухилитися й ударив чоловіка в сонячне сплетіння, опинившись біля нього. Занадто близько. Зміюк ударив Найджела в голову, але той не розгубився й урешті зміг звалити супротивника з ніг. Опісля Найджел не стримувався в ударах і мало не забив чоловіка до смерті. Джинкс ледь відтягла хлопця, але той здурів настільки, що заліз у башту зі Старфолом. Цей імпульсивний вчинок коштував йому дорого: усі їхні захисні костюми було пошкоджено. Із отвору в каністрі ринув потік Старфолу, смертельна радіація якого проникла в їхні тіла. Зміюк помер за лічені секунди. Найджел дивився, як на його руках Джинкс в'яне, стає схожою на всохле листя.
«Ні! Що ж я...»
Пролунала сирена, і всі уцілілі розбіглися, залишивши Найджела одного. Він недовірливо дивився на заражені руки: вони залишилися, якими й були. Аж раптом галерею осяяло світло, і Найджел почув жіночий голос:
«В'язень №871, ми хочемо вас бачити».
